СВЯТО РІДНОЇ МОВИ!

                            У неї є все:

Діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли витканий атлас,

Козацька доблесть і кріпацькі сльози,

Ще й дума та, що вистраждав Тарас.

Розмай Карпат,

Де гониться на скелі

Смерічка недоторкано-струнка,

Незгасне сяйво вбогої оселі,

Що дала нам у спадщину Франка.

21 лютого в бібліотеці села Сасів відбулося свято день мови «Слово до слова – зложиться мова».

Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!" - під таким закликом, взятим з вірша видатного українського поета В.Сосюри, проходитиме наше свято. Бо чого ж ми варті в світі без рідної мови?! Вона є скарбницею народних духовних надбань, оберегів наших звичаїв і традицій, запорука інтелектуального розвитку і поступу в загальнолюдському житті.  Мова - це душа народу. Вона починається з маминої колискової, народної пісні, батьківського мудрого слова. Рідна мова єднає родину. Вона є основою родоводу: від матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестрички веде юну душу у світ людських взаємин, і весь цей світ виявляється у мові і через мову. Тому нині, говорячи про рідну мову, будемо звертатись до неї, як до рідної матері, неньки.

Мова рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, в тобі, мова, неосяжна душа народу - його радощі і печалі, і труд, і піт, і кров, і безсмертя його. Слово рідне! Скарбе мій єдиний! З тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе - перекотиполе, що його вітер несе у небуття. Ти і захисток, і гордість, і розрада у годину смутку. Мова рідна! Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Мова рідна! Світлоносна! Ти - як море - безконечна, глибинна, могутня. Котиш і котиш своїх лексиконів, і нема їм кінця краю. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мова рідна!